УДК 94 (567) “191/192” : 327.58
Макаров Р. В.
ЕТНІЧНИЙ ТА РЕЛІГІЙНИЙ ФАКТОРИ У МОСУЛЬСЬКОМУ
ДИПЛОМАТИЧНОМУ КОНФЛІКТІ (1918 – 1926)
Таврійський національний університет ім. В. І. Вернадського
В работе рассматривается тема использования этнического и религиозного факторов в политико-дипломатическом противостоянии между Великобританией и Кемалистской Турцией за стратегически важную и богатую нефтью провинцию Мосул в 1918 – 1926 гг.
Ключевые слова: курды, ассирийцы, Ирак, Великобритания, Турция, Мосул, нефть, мандат, межэтнические противоречия, межрелигиозные противоречия, дипломатический конфликт.
In work the theme of use of ethnic and religious factors in the politic and diplomatic opposition between Great Britain and Kemalist Turkey for province strategically important and rich with oil Mosul in 1918 – 1926 years.
Keywords: Kurds, Assyrians, Iraq, Great Britain, Turkey, Mosul, oil, the mandate, interethnic contradictions, interreligious contradictions, the diplomatic conflict.
Серед безлічі причин сучасної кризи в Іраку, одними з найголовніших є глибокі протиріччя між представниками різних релігійних спільнот та етносів, що проживають в країні. Ці протиріччя мають давню історію і їх загострення періодично відбувалося протягом декількох століть, та завжди свого роду детонатором для вибуху взаємної нетерпимості і насилля слугували інтриги і провокаційні дії тих, хто прагнув мати вплив та владу в цій країні.
Однією з найгостріших проблем, що утворюють ланцюг сучасної іракської кризи, залишається питання про статус провінцій Найнава (Мосул) та Ат-Тамім (Кіркук) та пов’язаний з ним антагонізм між курдським та арабо-туркменським населенням цих регіонів. В свою чергу, цей конфлікт є частиною великої проблеми самовизначення курдського народу, що існує вже протягом декількох століть та негативно відображується як на політичній та соціально-економічній ситуації в країні так і на долі народів, що проживають поруч із курдами, таких як араби, туркмени (туркомани) та ассирійці.
Одним з історичних прикладів існування проблеми є вплив етнорелігійного фактору на розвиток подій під час дипломатичного конфлікту навколо провінції Мосул, що фактично тривав з 1918 по 1926 рр.
Справа в тім, що Курдистан був розділений між Персією (Іраном) та Османською імперією починаючи з 1514 р. Більша частина Курдистану перебувала у складі Османської імперії фактично до 1918 р. поки вона не була зруйнована в наслідок протиборства великих держав у Перший світовій війні. Проте Курдистан знов став об’єктом воєнної та політико-економічної експансії. Його родовища нафти та стратегічно важливе розташування викликали великий інтерес до них з боку Британської імперії, війська якої окупували південні райони Курдистану у листопаді 1918 р., але турецькі патріоти на чолі із Мустафою Кемалем, що почали перебирати владу в країні, поставили за мету врятувати турецьку державність та відновити суверенітет Туреччини над усіма територіями, які вони вважали споконвічно турецькими, в тому числі і над територіями Курдистану. Наслідком боротьби за курдські території, що виникла між ними та Великобританією, стає дипломатичний конфлікт навколо вілайету Мосул, який здебільшого і уявляв собою територію Південного Курдистану.
Дипломатичний конфлікт тривав з 1918 по 1926 рр., окрім головних його учасників – Великобританії та Туреччини у нього була втягнута і нова держава – Королівство Ірак, що була створена за безпосередньої участі Великобританії на території Месопотамії та перебувала під мандатним управлінням Лондону до 1932 р. Саме до складу Іраку, на думку Лондона, і повинна була увійти територія Мосульського вілайету. Але Турецька республіка, що прийшла на зміну зруйнованій Османській імперії, не визнала умов Северського мирного договору, що закріплював Мосульський вілайет за британським мандатом Месопотамія (Ірак) та почала вимагати передачі його території під свою юрисдикцію. Це призвело до того, що Мосульське питання стало предметом запеклих дебатів між Великобританією та Туреччиною на Лозанській конференції (1922 – 1923 рр.), потім на протязі декількох років Мосульське питання розглядалося на сесіях Ради Ліги Націй, а пізніше воно було винесено і на розгляд Постійної палати міжнародного правосуддя в місті Гаага.
Одним з головних факторів, до якого постійно апелювали сторони конфлікту, був етнічний та релігійний склад населення провінції і право її етнорелігійних спільнот на самовизначення та вільний, поступовий розвиток.
Турецька сторона наполягала на тому, що абсолютна більшість населення провінції має тюркське походження та сповідує іслам, у зв’язку із чим прагне до об’єднання з Турецькою республікою і самовизначення в рамках цієї держави. Проте британська сторона в свою чергу не тільки заперечувала твердженням опонентів, але і активно намагалася заручитися підтримкою ассирійсько-християнського, арабського та єврейського населення регіону. Оскільки ж більшість населення Мосульського вілайету складали курди, які етнолінгвістично не були пов’язані з іншим населенням краю та прагнули до національного суверенітету і створення незалежної курдської держави, суперечки навколо приналежності вілайету стали причиною загострення в міжетнічних та міжконфесійних відносинах в регіоні.
Дипломатичний конфлікт був улагоджений в наслідок підписання британо-іраксько-турецької угоди в Анкарі 5 червня 1926 р., згідно якої Туреччина відмовилася від домагань на Мосульський вілайет, визнавши турецько-іракський кордон, встановлений Лігою Націй (т. з. «Брюссельську лінію»). В обмін на свою відмову від територіальних претензій, Туреччина повинна була отримувати 10 % доходів Іраку від мосульської нафти протягом 20 років. Проте міжетнічні та міжрелігійні протиріччя, що загострилися в наслідок Мосульського конфлікту, не тільки не були улагоджені його припиненням, але і отримали своє продовження в трагічних подіях наступних років, в тому числі відгукнулися історичним відлунням в сучасній кризі навколо провінцій Найнава та Ат-Тамім, про яку мова йшла вище.
Історія навчає нас правильно оцінювати події даного часу, спираючись на приклади минулого за для того, аби передбачати майбутнє. Це означає, що питання про роль етнорелігійного фактора в крупному дипломатичному конфлікті минулого є актуальним і в наш час, коли проблема конфліктів на етнорелігійному ґрунті є надзвичайно гострою та може використовуватися у власних цілях різноманітними політичними силами, що діють на світовій арені.