Гуцаленко О.О.

Сертифікація органічної продукції в Україні

Вінницький національний аграрний університет

 

This article appears certified organic products as part of the guarantee system of organic production. Covers the main requirements for certification and criteria for their accreditation.

Keywords: certification, inspection, warranty system, standards, producer, consumer, certification authority, certificate. 

У даній статті відображається сертифікація органічної продукції як складова гарантійної системи органічного виробництва. Висвітлюються основні вимоги до органу сертифікації та критерії їх акредитації.

Ключові слова: сертифікація; інспекція; гарантійна система; стандарти; виробник; споживач; сертифікаційний орган; сертифікат.

Все більшої популярності у світі і зокрема в Україні, набирає продукція органічного походження. Причиною цього є зростаюча різниця між якістю та рівнем безпеки продуктів що виробляються сьогодні і сертифікованими органічними продуктами. Адже, органічними можуть бути лише ті продукти, які вироблені відповідно до затверджених правил (стандартів), а виробництво пройшло процедуру сертифікації в установленому порядку. Незважаючи на те, що Україні посідає 21 місце серед світових країн-лідерів органічного руху подальший стрімкий розвиток органічного виробництва в країні сповільнює незавершеність створення законодавчої та нормативно-правової бази державної політики в сфері органічного виробництва в тому числі і формування національної системи сертифікації.

Дослідженням проблем даної тематики висвітлені у працях В. Артиша, Н. Берлач, С. Березіної, С. Галашевського, А. Лукьянова, С. Романко,О. Рудницької, Є. Милованова та інших.

Метою даної статті є дослідження сертифікаційного процесу, його складових та обґрунтування доцільності їх впровадження.

Сертифікація є однією із основних і найбільш ємних складових органічної гарантійної системи. В даний час, споживач потребує якісної їжі. Саме органічні стандарти, з метою покращення якості харчової продукції, встановлюють вимоги до виробництва продукції, а інспекція та сертифікація  забезпечують дотримання даних вимог. Отже, сертифікація є необхідною  умовою для збалансування інтересів виробника та споживача (табл.1).

Таблиця 1

Значення сертифікації для учасників органічного ринку

 

Основними складовими сертифікації є інспекція та сам сертифікаційний процес. Інспекція - це виїзна планова перевірка господарюючого суб’єкта на відповідність його діяльності (всіх ланок виробництва, переробки, транспортування та продажу) до вимог стандартів органічного виробництва. Вона включає в себе огляд самого виробництва, перевірку документів, обговорення, відбір зразків, перевірка невідповідностей попередньої інспекції та заповнення інспекційних документів.

Сам процес сертифікації - це перевірка інспекційних документів, оцінка результатів інспекції, прийняття рішення та затвердження на сертифікаційному комітеті. Але при цьому інспектор в даному процесі участі не приймає, що сприяє більш об’єктивній оцінці при наданні статусу органічного господарства господарюючому суб’єкту. Сертифікат видається щороку або у відповідності до асортименту.

Основними етапами сертифікації є: подання заявки, підписання договору, підготовка до інспекції, заповнення Опису оператора, інспекція та сертифікаційне рішення [1].

В Україні, нажаль, не розроблені власні національні стандарти, тому продукція сертифікується визнаними на міжнародному ринку стандартами. Осново сертифікації органічної продукції є такі різновиди стандартів:

-       IFOAM – міжнародна федерація з органічного сільськогосподарського руху;

-       Постанова Ради ЄС 834/2007 та Постанова Ради ЄС 2092/91 про органічне виробництво та відповідне маркування сільськогосподарської продукції і продуктів харчування;

-       Стандарти органічного сільськогосподарського виробництва та маркування  сільськогосподарської продукції і продуктів харчування «БІОЛан» - приватні українські стандарти ;

-       Національна Органічна Програма (NOP) – національна органічна програма США;

-       Японські сільськогосподарські стандарти (JAS) – національні стандарти Японії;

-       Стандарти «Біо Свіс» (Bio Suisse) – приватні стандарти швейцарської Асоціації «Біо Свіс»;

-       Деметр – стандарти біодинамічного сільського господарства;

-       Внутрідержавні стандарти, постанови, програми і правила (директиви і правові норми).

Міжнародною організацією, яка розробляє нормативи і здійснює контроль за дотриманням правил сертифікації акредитованими національними організаціями є  IFOAM (Internenational Federation of Agrikulture Movement ). Продукція не може бути визнаною як «органічна» якщо вона не сертифікована органом, акредитованим у IFOAM і не має права експортуватись за кордон як така. Норми IFOAM складаються із Базових стандартів IFOAM для системи органічного виробництва та переробки а також Принципів IFOAM для акредитації органів сертифікації органічного виробництва та переробки. Акредитація IFOAM на основі даних стандартів здійснюється некомерційною, незалежною інституцією - Міжнародною організацією акредитації органічного виробництва IOAS [3, с.22-28].

Згідно Принципів IFOAM для акредитації органів сертифікації органічного виробництва та переробки необхідно відповідати наступним критеріям:

-       орган сертифікації повинен мати чітку політику і відповідну процедуру, яка б враховувала б потреби та запити представників торгівлі і споживачів на продукти;

-       рішення про створення органу сертифікації чи рішення, стосовно  процесу сертифікації не повинні бути пов’язані  із комерційними чи фінансовими інтересами;

-       консультаційні послуги органами сертифікації не надаються, так само як і поради стосовно подолання виявлених невідповідностей за результатами попередньої оцінки продукції;

-       аналізи по відбору зразків на тестування повинно здійснюватись компетентними спеціалістами лабораторії;

-       за результатами перевірки органом сертифікацій повинен складатись звіт встановленого формату зі зручною структурою, що сприятиме здійсненню об’єктивного та зрозумілого аналізу системи виробництва;

-       рішення про надання оператору статусу сертифікованого приймається органом сертифікації, а не органом контрою та перевірки;

-       сертифікаційний орган має право видавати договірні сертифікати;

-       оператори, які тільки подали заявку на проходження сертифікації, повинні пройти процедуру перевірки  до того, як  було розпочато процес сертифікації;

-       в документах повинні міститись всі етапи процедури використання сертифікаційної марки чи сертифікату, а також юридичні заходи у разі порушень;

-       мінімальні порушення є причиною повного припинення процесу сертифікації  [3, с. 93 -114].

Присадибні  ділянки є важливо складовою ринку сільськогосподарської продукції. Вони  можуть стати найвагомішою часткою  серед виробників органічних продуктів , проте для них не завжди  є доступною  сертифікація. В таких випадках є більш доцільнішим групова сертифікація, що застосовується до групи операторів за умови наявності ефективної системи внутрішнього контролю та документального підтвердження проведення перевірок групи на дотримання встановлених стандартів. Орган сертифікацій встановлює  ряд вимог до групи операторів:

-       Наявність компетентного персоналу, що відповідає за реалізацію внутрішньої системи контролю;

-       Ведення документації (відповідних мап та креслень, список членів групи, наявність записів відносно процесу виробництва, наявність підписаних операторами угод та ін.)

-       Ведення внутрішнього протоколу відносно реалізації продукції;

-       Наявність групою операторів документів про проходження перехідного періоду;

-       Механізм виключення з групи операторів, що не відповідають встановленим вимогам ;

-       Порядок прийняття нових членів;

-       Визначення системи оцінки ризиків [3, с. 118].

В залежності від кількість операторів групи встановлюється і мінімальна кількість виробників, що повинні пройти щорічну планову перевірку.

Продукти можуть бути також визнані сертифікованими на основі визнання сертифікаційної програми або перевірки документації, процедуру яких прописано стандартами IFOAM [3, с. 122].

Кожна держава, що визнає Кодекс Аліментаріус у сфері виробництва та маркетингу органічно вироблених продуктів харчування, повинна створити уповноважену інституцію, що здійснювала б нагляд за органами сертифікації або органами державної влади. У разі відсутності уповноваженого органу чи державної програми в країні, що експортує продукцію, країна – імпортер може звернутись до третьої сторони як до органу акредитації. Тому, створення сертифікаційного органу зберігає кошти в державі.

    Для офіційного затвердження органу сертифікації або уповноваженого органу влади необхідно:

а) дотримуватись правил проведення контролю та процедури сертифікації з наданням детального опису заходів контролю та запобіжних засобів що застосовується при проведенні перевірки продукції;

б) заходи покарання при порушеннях;

в) наявність ресурсів: кваліфіковані кадри, адміністративне та технічне обладнання, досвід проведення перевірок та гарантії надійності;

г) об’єктивність по відношенню до об’єкта перевірки.

Уповноважений орган або його представники повинні:

а) забезпечувати об’єктивність перевірки, що проводиться органом сертифікації чи контролю;

б) забезпечувати ефективність процедури перевірки;

в) мати інформацію про всі порушення та стягнення, які мали місце;

г) позбавляти повноважень орган сертифікації, який не відповідає вимогам принципів IFOAM [3, с. 147-148].

Європейські країни підтримують розвиток виробництва органічної продукції і вже з 1991 року технічним регламентом №2092/91/ЄС регулюють органічне сільськогосподарське виробництво. Вони створюють основу для визначення продукту як органічного а також вказують перелік інгредієнтів, добавки і допоміжні засоби, що можуть бути використані при обробці сировини.

Постанова ради (ЄЕС) 2092/91 та Постанова Ради ЄС 834/2007 визначають принципи органічного виробництва на рівні господарства та регулюють імпорт органічних продуктів з третіх країн. Вони є найпоширенішими в світі. Згідно з стандартами з 1 січня 1996 року кожному оператору присвоюється код і повідомляється країнам-учасницям і Комісії, що публікує списки кодових номерів[3, с. 187- 202]. Щорічно, до 1 липня країни-учасниці інформують Комісію про заходи відносно впровадження даної постанови з описом переліку операторів станом на 31 грудня, а також звіт про контроль. Комісія ж, в свою чергу, публікує щорічно переліки затверджених органів в Офіційному органі Європейської співдружності  (Offіcial Journal of the European Communities) в серії «С». При попередньому узгодженні із представниками країнами ЄЕС, Комісія має право затверджувати у третіх країнах органи контролю [3, с. 208 -304].

Країнами ЄС було передбачено для експортерів з третіх країн нову Систему експорту, за якої існуватиме дві системи імпорту – рівнозначна (еквівалентна) та відповідна, а також підготовлені два списки  визнаних сертифікаційних органів. Різниця  між ними полягає у процедурі експорту, за якої сертифікаційним компаніям рівнозначного списку не потрібно буде отримувати дозвіл для імпорту в ЄС. 31 жовтня 2009 року закінчився останній термін подачі заявок для включення в список компаній контролюючих (сертифікаційних) органів, що працюють за рівнозначною системою. Згідно Постанови 1235/2008 до пакету документів повинен був додаватись Стандарт,  але це повинен був бути окремий стандарт  для третіх країн. Стандарт «Рівнозначний Стандарту Європейського Союзу щодо органічного виробництва та переробки в третіх країнах» розроблений для групи Акредитованих компаній (в тому числі ІМО та Органік Стандарт) [4].

В Україні, згідно законопроекту (2007 рік) право розробляти і затверджувати Стандарти виробництва органічної продукції покладено на Центральний орган виконавчої влади з питань аграрної політики України.  За висновками робочої групи у 2004 році, найоптимальнішою основою системи національних стандартів в нашій державі був Кодекс FAO|WHO з харчової продукції, але з часом, за ініціативи експертів програми BISTRO-2003, дійшли згоди про необхідність розробки стандартів на основі Резолюції ЄС №2092/91.

В 2007 році, за підтримки Дослідного інституту органічного сільського господарства та Інституту екологічного маркетингу (Швейцарія) в рамках міжнародного швейцарсько-українського проекту «Сертифікація в органічному сільському господарстві та розвиток органічного ринку в Україні», був створений перший український  сертифікаційний орган «Органік Стандарт». Він акредитований відповідно до стандартів ISO/IEC GUIDE 65:1996 і здійснює сертифікацію в залежності від орієнтації на ринок збуту (український, міжнародний, ринок США, Швейцаріїї, Японії) за стандартами БІОЛАН,  Постановою Ради (ЄС) 834/2007, 889/2008 а також NOP, JAS, Bio Suisse [5].

Сертифікація, як основна складова гарантійної системи, підтверджує якість органічної продукції на  трьохступеневому рівні:

Перший – Безпечність продукції (Система НАССР, стандарт ISO 22 000, GMP, BRC/IFS)

Другий – Якість продукції (стандарт ISO 9001-2009)

Третій – Органічна якість (Стандарти органічного виробництва (регулювання ЄС, приватні стандарти)) [5].

Для успішного розвитку органічного ринку в Україні потрібна чітка державна урядова політика. Верховною Радою України 21 квітня 2011 р. був ухвалений Закон "Про органічне виробництво", яким визначалися правові, економічні, соціальні та організаційні основи ведення органічного сільського господарства, вимоги щодо вирощування, виробництва, перероблення, сертифікації, етикетування, перевезення, зберігання та реалізації органічної продукції та сировини. Закон мав би набрати чинності з 1 січня 2012 року, але, 20 травня 2011 р. був заветований. Тому до цього часу в Україні відсутнє законодавче регулювання діяльності виробників органічної продукції. Проте  держава підтримує розвиток цього сектору економіки здійснюється Державною цільовою програмою розвитку села на період до 2015 року, що передбачає збільшення частки органічної продукції у загальному обсязі валової продукції сільського господарства до 10відсотків, створення системи сертифікації та стимулювання ведення органічного сільського господарства.

 Створення національної системи сертифікації,  а також прийняття управлінських рішень в сфері органічного виробництва неможливе без вивчення існуючих систем міжнародних стандартів в даній області і повинна бути спрямована на встановлення міжнародної еквівалентності гарантійної системи, а це в свою чергу сприятиме збільшенню експортного потенціалу органічної продукції.

 

Література:

http:// www.organicstandard.com.ua/

2.  Основи органічного виробництва : навч. Посіб. Для студ. агр. вищ. навч. закл./П.О.Стецишин, В.В. Пиндус, В.В. Рекуненко та ін.– Вид. 2-ге, змін. і доповн. – Вінниця: Нова Книга, 2011.- 552 с.

3.  ДОВІДНИК міжнародних стандартів для органічного  агровиробнитва/Навчально-координаційний центр сільськогосподарських дорадчих служб; За ред. Капштика М.В. та Котирло О.О. – К.: СПД Горобець Г.С., 2007.-356 с.

4.  Електроннийресурс: http://www.organic.com.ua/

5.  Електроннийресурс: http:// www.biolan.org.ua/